Історико-археологічний музейний комплекс "Древній Любеч"​

  Історико-археологічний музейний комплекс «Древній Любеч» був створений у 2008 році. На сьогодні він включає у себе сім архітектурних та археологічних об’єктів – від доби Київської Русі до ХІХ ст.  

   Уперше Любеч згадується 882 року в «Повісті временних літ». У 907 році Любеч зазначений у договорі князя Олега з Візантією разом із Києвом, Черніговом та Переяславом. У Любечі народилася Малуша – матір хрестителя Київської Русі Володимира Великого. З Любеча походив основоположник чернецтва на Русі – Антоній Печерський (бл. 982-1073). 

   У 1097 році в Любечі відбувся міжкнязівський з’їзд, на якому кожен князь закріпив за собою право тримати «отчину свою». У 1239 р. місто захопила монгольська орда, лише у середині ХІV ст. Любеч був приєднаний до Великого князівства Литовського. 

   Великі литовські князі стали призначати сюди своїх намісників. У 1471 р. Любеч став центром волості Київського воєводства. З 1508 по 1618 рр. місто стало важливим прикордонним центром спочатку литовської держави, а згодом і Речі Посполитої, адже Любеч знаходився на кордоні із Московською державою, яка на почату ХVI ст. завоювала Чернігово-Сіверщину. У 1585 – 1594 рр. любецьким старостою був Олександр Вишневецький, у 1578 – 1581 рр. – «старший» (гетьман) козацького реєстру.

У 1616 р. в місті була побудована нова потужна фортеця.

   Нова сторінка історії міста розпочалася у 1648 р., коли значна частина місцевого населення покозачилися та увійшла до складу Чернігівського полку. Підкреслюючи особливе значення міста Б. Хмельницький у 1650 р. взяв під свою протекцію місцеву покозачену шляхту та зробив місто ранговою маєтністю чернігівських полковників. У 1688 р. Любеч перейшов до гетьмана Івана Мазепи. У 1693 р. чернігівський архієпископ Лазар Баранович надав дозвіл на відновлення монастиря Св. Антонія. У 1708 р. після розправи над мазепинцями Петро І пожалував Любеч Павлу Полуботку, від яких місто перейшло до Милорадовичів. Любеч був важливим паломницьким центром куди звідусіль приїжджали на прощу. 

Буремне ХХ століття не оминуло Любеч – події Української революції 1917-1921 рр., встановлення більшовицької влади, колективізація, Голодомор, ІІ Світова війна. У 1923-1962 рр. місто було районним центром Любецького району, у 1958 р. стало селищем міського типу. Зараз це містечко із населенням біля 2 тисяч мешканців. 9 жовтня 2017 року була створена Любецька територіальна громада.

   Найцікавішими об’єктами Історико-археологічного музейного комплексу «Древній Любеч» залишаються Ближня та Дальня печери Св. Антонія, Замкова Гора, Кам’яниця гетьмана Павла Полуботка, територія Монастирища – місця де колись знаходився монастир. Про славну історію Любеча нагадує пам’ятний знак на честь 1100-річчя літописної згадки про місто, пам’ятник на честь Першого Любецького з’їзду князів, пам’ятні знаки князям Олегу та Ігорю у парку. У залах музею відвідувач зможе побачити чисельні експонати з історії та культури міста. В музеї діє єдиний в Лівобережній Україні зал – відкрите фондосховище. В інтерактивному залі відвідувач зможе сфотографуватися із мушкетом чи відчути на дотик рельєф козацької гармати, а маленькі відвідувачі зможуть дізнатися більше про археологію в «археологічній пісочниці». У музеї діє постійна виставка «Любеч очима митців», розміщений макет Любецького замку, окремі зали розповідають про історію ремесел в регіоні – рибальство, хліборобство, торгівлю . 

   Давній Любеч стоїть на високих пагорбах над величним Дніпром, а мальовничі любецькі околиці та величний краєвид на Дніпро, що відкривається з Замкової гори, залишають у відвідувачів міста незабутні враження.